Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2015 р. м. Київ К/800/55016/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівЗайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Черпіцької Л.Т.,розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

29 жовтня 2012 року ОСОБА_4 пред'явив, з урахуванням змін, позов до Рівненської міської ради про визнання протиправною бездіяльності Рівненської міської ради в частині не розгляду клопотання про надання йому земельної ділянки в оренду без проведення аукціону та зобов'язання Рівненської міської ради розглянути його клопотання про надання йому дозволу на виготовлення проекту відводу земельної ділянки площею 0,1230 га для комерційної діяльності по наданню послуг населенню за рахунок земель житлової та громадської забудови в АДРЕСА_4 для подальшого її використання (оренди) строком на 50 років без аукціону.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 30 березня 2007 року ОСОБА_4, як суб'єкту підприємницької діяльності, погоджено місце розташування відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1230 кв.м. в районі АДРЕСА_1.

30 березня 2007 року Рівненська міська рада прийняла рішення № 581, яким вирішила провести аукціон з надання земельної ділянки орієнтовною площею 1230 кв.м. за вказаною адресою.

Постановою Рівненського міського суду від 29 листопада 2007 року позов ОСОБА_4 до Рівненської міської ради про визнання недійсним рішення задоволено. Визнано недійсним рішення Рівненської міської ради № 581 від 30 березня 2007 року в частині проведення аукціону з надання земельної ділянки орієнтовною площею 1230 кв.м., розташованої в районі станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1.

У 2012 році ОСОБА_4 звертався до Рівненської міської ради про надання йому в оренду земельної ділянки в районі вулиць АДРЕСА_2 або АДРЕСА_3 у зв'язку із неотриманням земельної ділянки в районі станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1.

Управлінням земельних відносин, яке є структурним підрозділом виконавчого комітету Рівненської міської ради, за результатами розгляду заяв позивача були надані відповіді.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, посилаючись на частину 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі», частину 2 статті 124, частину 1 статті 134 Земельного кодексу України, зазначив, що у відповідача на час звернення позивача у 2011, 2012 роках, так і на час розгляду справи, були відсутні правові підстави для надання земельної ділянки в оренду без проведення аукціону.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що Рівненською міською радою та його структурним підрозділом - управлінням земельних відносин не допущено бездіяльності при розгляді звернень ОСОБА_4, а відмова відповідача в задоволенні його заяв про надання земельної ділянки в оренду без аукціону, не може бути визнана протиправними діями.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції та залишив постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений статтею 123 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як вбачається із матеріалів справи позивач у 2012 році звертався до міського голови м.Рівного з заявою про надання в оренду земельної ділянки в АДРЕСА_2 або АДРЕСА_3.

30 серпня 2012 року управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради, посилаючись на статтю 16 Закону України «Про оренду землі» та статті 124, 134 Земельного кодексу України, надало позивачу відповідь про неможливість розгляду його заяви.

04 жовтня 2012 року ОСОБА_4 надіслав до міського голови м.Рівного заяву про винесення на розгляд сесії Рівненської міської ради питання про поновлення рішення орендодавця в особі Рівненської міської ради, яким двічі приймались рішення про надання йому для підприємницької діяльності земельних ділянок в оренду, у зв'язку із зміною місця розташування земельної ділянки з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 чи АДРЕСА_3.

У відповідь позивач отримав лист від 09 жовтня 2012 року за підписом заступника начальника управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради про те, що чинним законодавством не передбачено поновлення договорів оренди землі із зміною місця розташування земельних ділянок, а тому розглянути питання щодо поновлення договору оренди землі неможливо.

Оскільки Рівненська міська рада в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», клопотання позивача не розглянула, рішення за наслідками розгляду заяви позивача про надання в оренду земельної ділянки відповідачем не приймалося, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що Рівненська міська рада діяла не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції та законам України.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13.

Згідно статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Судами були повно і правильно встановлені обставини справи, однак при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення норм матеріального права при відмові в задоволенні позовних вимог, а тому ухвалені рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 до Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати бездіяльність Рівненської міської ради в частині не розгляду клопотання про надання ОСОБА_4 земельної ділянки в оренду без проведення аукціону протиправною.

Зобов'язати Рівненську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_4 про надання йому дозволу на виготовлення проекту відводу земельної ділянки площею 0,1230 га для комерційної діяльності по наданню послуг населенню за рахунок земель житлової та громадської забудови в АДРЕСА_4 для подальшого її використання (оренди) строком на 50 років без аукціону.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 235- 244-2 КАС України.

Судді: